?

Log in

Коли ми з мамою десь їдемо транспортом, і вільних місць немає, то… - Усе, що я сказала б, якби могла говорити. [entries|archive|friends|userinfo]
zoryana_ua

[ userinfo | livejournal userinfo ]
[ archive | journal archive ]

[May. 24th, 2006|05:55 pm]
zoryana_ua
Коли ми з мамою десь їдемо транспортом, і вільних місць немає, то хтось із пасажирів (гарне слово, правда?) поступається нам. Якщо це жінка, то я посміхаюся їй і дякую очима. Якщо ж це хлопець, то намагаюся всім своїм виглядом показати, що це само собою (мама щось там дякує, посміхається, але то її проблеми), як умога рівніше тримаю спину та голову, не дивлюся на його обличчя, і лиш злегка опускаю повіки на мить, мовляв, я помітила, що щось змінилося. Якщо цей хлопець потім дивиться на мене, то я погляну на нього, якщо заграє до мене – то навіть посміхнуся, але ж не затримуватиму погляд, і швидко відвернуся. А через дві хвилини оглянуся назад, і запитаю поглядом: ну, що ти ще можеш мені показати?
linkReply